Від брудної упаковки, яка поглинає малі громади Південно-Східної Азії, до відходів, які накопичуються на заводах від США до Австралії,

Заборона Китаю на прийом використаного пластику в усьому світі призвела до замішання у переробці.

Джерело: AFP

● Коли переробні підприємства тяжіли до Малайзії, тіньова економіка пішла разом з ними

● Деякі країни розглядають заборону Китаю як можливість і швидко адаптуються

 Від брудної упаковки, яка поглинає невеликі громади Південно-Східної Азії, до відходів, які накопичуються на заводах від США до Австралії, заборона Китаю на прийом використаного пластику в усьому світі призвела до замішання у переробці.

Протягом багатьох років Китай забирав основну масу пластикового брухту з усього світу, переробляючи значну частину цього в матеріал вищої якості, який могли використовувати виробники.

Але на початку 2018 року він закрив свої двері для майже всіх іноземних пластикових відходів, а також для багатьох інших матеріалів для вторинної переробки, намагаючись захистити навколишнє середовище та якість повітря, змусивши розвинені країни боротися з пошуком місць для відправлення своїх відходів.

«Це було схоже на землетрус», — сказав Арно Брюне, генеральний директор брюссельської промислової групи The Bureau of International Recycling.

«Китай був найбільшим ринком вторинної сировини.Це викликало великий шок на світовому ринку».

Натомість пластик у величезних кількостях перенаправлявся до Південно-Східної Азії, куди перемістилися китайські переробники.

З великою китайськомовною меншиною Малайзія була найкращим вибором для китайських переробників, які хотіли переїхати, і офіційні дані показали, що імпорт пластику втричі збільшився з рівня 2016 року до 870 000 тонн минулого року.

У невеликому містечку Дженджаром, неподалік від Куала-Лумпура, з’явилася велика кількість заводів з переробки пластику, які цілодобово викачують шкідливі пари.

Величезні купи пластикових відходів, викинутих під відкритим небом, накопичувалися, оскільки переробники намагалися впоратися з напливом упаковки від повсякденних товарів, таких як продукти харчування та пральні порошки, з таких віддалень, як Німеччина, США та Бразилія.

Мешканці незабаром помітили їдкий сморід над містом – запах, який є звичайним при переробці пластику, але захисники довкілля вважали, що деякі випари також походять від спалювання пластикових відходів, які були надто низької якості для переробки.

«Людей атакували отруйні пари, які будили їх вночі.Багато хто сильно кашляв", - сказав житель Пуа Лей Пен.

«Я не міг спати, я не міг відпочити, я завжди почувався втомленим», — додав 47-річний чоловік.

Представники неурядової екологічної організації перевіряють занедбану фабрику пластикових відходів у Дженджаромі поблизу Куала-Лумпура в Малайзії.Фото: AFP

Пуа та інші члени спільноти почали розслідування і до середини 2018 року виявили близько 40 переробних заводів, багато з яких, здається, працювали без належних дозволів.

Початкові скарги до органів влади ні до чого не привели, але вони продовжували тиснути, і зрештою уряд вжив заходів.Влада почала закривати нелегальні фабрики в Дженджаромі та оголосила про тимчасове заморожування дозволів на імпорт пластику по всій країні.

Тридцять три фабрики було закрито, хоча активісти вважали, що багато тихо переїхали в інше місце країни.Мешканці кажуть, що якість повітря покращилася, але деякі пластикові звалища залишилися.

В Австралії, Європі та США багато хто з тих, хто збирає пластик та іншу вторсировину, довелося з усіх сил шукати нові місця для відправки.

Вони зіткнулися з вищими витратами, щоб переробити його на переробниках вдома, а в деяких випадках відправляли його на звалище, оскільки брухт накопичувався дуже швидко.

«Минуло дванадцять місяців, і ми все ще відчуваємо наслідки, але ще не перейшли до рішень», — сказав Гарт Лемб, президент галузевої організації з управління відходами та Асоціації відновлення ресурсів Австралії.

Деякі з них швидше адаптувалися до нового середовища, як-от деякі місцеві центри збору вторинної сировини в Аделаїді, Південна Австралія.

Раніше центри відправляли майже все – від пластику до паперу та скла – до Китаю, але зараз 80 відсотків обробляється місцевими компаніями, а більшість решти доставляється до Індії.

Сміття просіюється та сортується на переробному майданчику Управління управління відходами Північної Аделаїди в Единбурзі, північному передмісті міста Аделаїда.Фото: AFP

Сміття просіюється та сортується на переробному майданчику Управління управління відходами Північної Аделаїди в Единбурзі, північному передмісті міста Аделаїда.Фото: AFP

Поділитися:

«Ми швидко рухалися і звернули увагу на внутрішні ринки», — сказав Адам Фолкнер, виконавчий директор Управління управління відходами Північної Аделаїди.

«Ми виявили, що, підтримуючи місцевих виробників, ми змогли повернутися до цін, які були заборонені Китаєм».

У материковому Китаї імпорт пластикових відходів впав з 600 000 тонн на місяць у 2016 році до приблизно 30 000 тонн на місяць у 2018 році, згідно з даними, наведеними в останньому звіті Greenpeace і екологічної неурядової організації Global Alliance for Incinerator Alternatives.

Колишні жваві центри переробки були залишені, оскільки компанії перемістилися до Південно-Східної Азії.

Під час візиту до південного міста Сінтан минулого року Чень Лівен, засновник екологічної неурядової організації China Zero Waste Alliance, виявив, що індустрія переробки сміття зникла.

«Підприємства з переробки пластику зникли — на дверях заводів були наклеєні таблички «здається в оренду» і навіть написи про прийом на роботу, які закликали досвідчених переробників переїхати до В’єтнаму», — сказала вона.

Країни Південно-Східної Азії, які раніше постраждали від китайської заборони, а також Малайзія, Таїланд і В’єтнам, вжили заходів щодо обмеження імпорту пластику, але відходи просто перенаправлялися до інших країн без обмежень, таких як Індонезія та Туреччина, Про це йдеться у звіті Greenpeace.

Оскільки лише дев’ять відсотків коли-небудь виробленого пластику переробляється, учасники кампанії стверджують, що єдиним довгостроковим рішенням кризи пластикових відходів є те, щоб компанії виробляли менше, а споживачі використовували менше.

Активіст Грінпіс Кейт Лін сказала: «Єдиний вихід із забруднення пластиком — це виробляти менше пластику».